Поняття та ознаки соціальних пільг.

Соціальна пільга - це законодавче звільнення (повне чи часткове) особи від виконання нею свого обов'язку або надання їй додаткових прав при настанні соціального ризику чи за наявності в такої особи значних заслуг перед державою, що пов'язані з певними публічними подіями.

Соціальні пільги є додатковим видом соціального забезпечення; вони надаються незалежно від того, отримує особа пенсію, допомоги чи заробітну плату, їх роль полягає у забезпечення додаткової підтримки особам, у яких пенсія та заробітна плата є меншими від прожиткового мінімуму. Соціальні пільги спрямовані на реалізацію конституційного права кожного громадянина на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Основними ознаками соціальних пільг вважаються такі:

- вони спрямовуються на більш повне задоволення інтересів суб'єктів, полегшення умов їх життєдіяльності. Метою встановлення пільг є соціальний захист, покращення становища окремих категорій громадян;

- є своєрідним відхиленням від єдиних положень нормативного характеру та способом юридичної диференціації прав громадян, елементом їх спеціального правового статусу. Так, для певних категорій громадян встановлені правила, які полегшують вступ до навчальних закладів, гарантують безплатний проїзд у громадському транспорті, зменшують розмір оплати житлово-комунальних послуг тощо;

- є правомірними винятками з правила про необхідність виконання особою обов'язків, передбачених законодавством;

- закріплюються переважно у законах, якими визначаються особливості спеціального правового статусу певних категорій громадян.

Соціальними є пільги, що надаються для життєзабезпечення громадян у зв'язку із зниженням рівня їх доходів нижче прожиткового мінімуму або втратою (зниженням) працездатності. Ці пільги належать до видів соціального забезпечення. Правовою підставою надання громадянам соціальних пільг є: 1) настання соціального ризику за обставин, передбачених у законодавстві; 2) наявність у особи особливих заслуг перед державою, що пов'язані із такими публічними подіями державного чи міжнародного значення, як військові дії, техногенні катастрофи, стихійні лиха тощо.

Класифікація соціальних пільг.

Найбільш застосовуваною є класифікація пільг за змістом. Виділяють такі категорії пільг, встановлених законодавством:

- житлово-комунальні (звільнення або зменшення плати за комунальні послуги; першочергове або позачергове забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов; надання бюджетних кредитів та позик на індивідуальне житлове будівництво; безкоштовний ремонт жилих будинків (квартир), що перебувають у їх власності, безоплатна приватизація житла незалежно від розміру загальної площі);

- медико-реабілітаційні (безоплатне або пільгове придбання ліків; безоплатне або пільгове санаторно-курортне лікування та виплата компенсації за невикористане право на пільгове санаторно-курортне лікування);

- транспортні (право безкоштовного проїзду відповідними видами пасажирського міського (комунального) та приміського транспорту);

- соціально-побутові (право на безоплатне або пільгове встановлення телефонів; безоплатне або пільгове користування телефоном);

- пенсійні (надбавки до трудової чи соціальної пенсії; зменшена вимога щодо необхідного трудового чи страхового стажу особи);

- соціально-трудові (право на позаконкурсне зарахування до вищих навчальних закладів; право позачергового працевлаштування за спеціальністю; переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності або штату та на працевлаштування у випадку ліквідації підприємства; підвищений розмір допомоги в разі тимчасової непрацездатності; використання щорічної відпустки у зручний для них час тощо).

Принцип мобільності в наданні соціальної допомоги.

Метою надан­ня допомоги є сприяння у подоланні складних життєвих обста­вин, які, як завжди, виникають несподівано, і на них необхід­но оперативно реагувати. Допомоги надаються на загальнодер­жавному, місцевому і локальному рівнях. Вони передбачені законами, постановами Кабінету Міністрів України, рішення­ми місцевих органів виконавчої влади і місцевого самовряду­вання, локальними нормативними актами, що приймаються підприємствами, установами, організаціями.

Незважаючи на те, що право надавати допомогу мають бага­то суб'єктів, в Україні немає вичерпного переліку допомог. Відповідні органи вправі доповнювати цей перелік у разі необ­хідності соціальної підтримки якої-небудь категорії громадян. Це, перш за все, стосується одноразових допомог.

В Україні немає не лише переліку всіх можливих допомог, а й переліку суб'єктів права на надання їх. Державним органам надані широкі повноваження щодо виділення на ці потреби бюджетних коштів. Суб'єкти підприємницької діяльності прак­тично необмежені у праві надання матеріальної підтримки своїм членам або виділенні коштів на благодійництво.

Складовою принципу мобільності є доступність отримання допомоги. Право на неї має будь-яка особа, котра потрапила у складну життєву ситуацію, якій надано правове значення. Потреба в терміновому призначенні допомоги змушує до вста­новлення стислих строків розгляду заяв, мінімальних умов (підстав) її надання, спрощеного порядку розв'язання всіх пи­тань за місцем проживання особи, яка потрапила у скрутне матеріальне становище.

Принцип адресності в наданні соціальної допомоги.

Принцип адресності. Передбачає надання допомоги чітко визначеним категоріям населення внаслідок значного погіршен­ня їхнього матеріального стану. Цей принцип стосується як допомог за системою соціального страхування, так і допомог за системою державної соціальної допомоги. Найбільш яскраво він виявляється в останній системі.

Матеріальної підтримки потребують насамперед особи, які здійснюють догляд за дітьми певного віку, дітьми-інвалідами віком до 16 років, інвалідами 1-ї групи або за особами, які досягли 80-річного віку, неповні сім'ї, сім'ї, що мають трьох і більше дітей віком до 16 років, пенсіонери, інваліди, студенти, безробітні, біженці, переселенці, хворі на певні захворювання тощо. При наданні державної соціальної допомоги застосовуєть­ся такий критерій, як наявність середньомісячного сукупного доходу, нижчого від прожиткового мінімуму. Лише після за­конодавчого встановлення цього критерію та понять прожит­ковий мінімум і середньомісячний сукупний дохід почали гово­рити про адресність надання соціальної допомоги в сучасному розумінні цього терміна.

Залежність розміру допомоги від рівня доходів і величини прожиткового мінімуму становить суть принципу адресності, що конкретизує загальноправовий принцип справедливості. Людина, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний доход нижчий від прожиткового мінімуму, є бідною і вправі надіятись на допомогу з боку дер­жави і суспільства.

Зараз відбувається процес оновлення законодавства про до­помоги з урахуванням цього принципу.

З метою подальшого розвитку адресної допомоги здійсню­ються такі заходи: 1) ведеться робота щодо впорядкування пільг та допомог, що надаються різним категоріям населення; 2) удос­коналюється механізм надання субсидій на сплату за житло, за комунальні послуги, за паливо; 3) надаються пільги та послуги окремим категоріям громадян з метою забезпечення їхньої життєдіяльності; 4) проводиться реформування нормативно-правової бази надання адресної соціальної допомоги малозабез­печеним сім'ям та одиноким непрацездатним громадянам на основі врахування їхнього сукупного доходу; 5) створюється система контролю за ефективним та раціональним використан­ням коштів для надання державної соціальної допомоги; 6) впроваджується єдина обліково-інформаційна система одер­жувачів соціальної допомоги

При наданні допомоги із фондів соціального страхування адресність полягає в тому, що право на допомогу мають застра­ховані особи, які тимчасово повністю або частково втратили засоби до існування через непрацездатність чи безробіття або понесли додаткові витрати у зв'язку з народженням чи смер­тю, що негативно вплинуло на сімейний бюджет. Прожитко­вий мінімум тут до уваги не береться.

Принцип диференційного підходу при визначенні розмірів і видів допомоги.

Принцип диференційного підходу при визначенні розмірів і видів допомоги. Залежно від джерел фінансування розрізня­ються допомоги за системою соціального страхування (у зв'яз­ку з тимчасовою непрацездатністю, вагітністю і пологами, при народженні дитини та з догляду за нею, у зв'язку з безробіт­тям, на поховання та ін.) та допомоги за системою соціальної допомоги з боку держави (у зв'язку з вагітністю та пологами, при народженні дитини, з догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на дітей, які перебувають під опікою та піклуванням, одиноким матерям, малозабезпеченим сім'ям з дітьми та ін.). Розміри допомог, які виплачуються у зв'язку із страховими випадками, вищі, ніж при нестрахових, тобто їх розмір залежить від того, чи займається особа суспільно корис­ною працею, чи ні.

Розмір соціальної допомоги залежить від прожиткового мінімуму на одну особу та для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення (діти віком до 6 років та від 6 до 18 років, працездатні й непрацездатні особи), а також від середньомісячного сукупного доходу сім'ї. Як правило, розмір допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім'ї та її середньомісячним сукупним доходом.

Принцип комплексності в наданні соціальної допомоги.

Принцип комплексності. Передбачає різні види матері­альної підтримки в разі втрати засобів до існування, недостат­ності їх чи понесення додаткових витрат. Підставами для цього є такі юридичні факти, як вагітність пологи, народження ди­тини, хвороба, догляд за непрацездатними, сирітство, безро­біття, смерть тощо. Держава прагне охопити соціальним забез­печенням усі можливі ситуації, що ведуть до погіршення мате­ріального стану чи нужденності. Таке забезпечення здійснюєть­ся комплексно. Людина може мати право на пенсію, окремі соціальні послуги і ту чи іншу грошову допомогу. Закон дозво­ляє особі одночасно отримувати кілька видів допомоги.

Принцип соціального реагування в наданні соціальної допомоги.

Принцип соціального реагування. Встановлені законодав­ством види допомог не є незмінними. Розмір більшості з них залежить від прожиткового мінімуму.

На основі соціальних стандартів, встановлених відповідно до Закону України від 5 жовтня 2000 р. "Про державні соці­альні стандарти та державні соціальні гарантії", визначаються розміри соціальних виплат і допомоги. В Україні прийнято низку нормативних актів, що забезпечують можливість своє­часно реагувати на зміни, які відбуваються в суспільстві.

Таким чином, суть цього принципу полягає в періодичному перегляді соціальних нормативів у зв'язку із зростанням вар­тості життя, підвищенні мінімального розміру оплати праці та прожиткового мінімуму.

Принцип гарантованості надання допомоги в разі різко­го погіршення матеріального стану.

Принцип гарантованості надання допомоги в разі різко­го погіршення матеріального стану. Держава взяла обов'язок матеріально підтримувати своїх громадян у випадку, коли вони потрапляють у скрутне матеріальне становище через незалежні від них обставини або обставини, які вважаються поважними (народження дитини, її виховання, смерть, непрацездатність, безробіття та ін.). Зазначеним обставинам надається юридичне значення, тобто держава гарантує при настанні їх відповідну допомогу. Це породжує впевненість людини у її захищеності від усіх можливих життєвих незгод з боку держави і суспіль­ства.

Відповідно до галузевого принципу забезпечення рівня жит­тя, не нижчого від прожиткового мінімуму, який встановле­ний законом, цей принцип гарантує й відповідні розміри ви­плат, що дуже важливо. Застрахованим особам у багатьох ви­падках гарантуються виплати, не нижчі від отримуваного ра­ніше заробітку, значну компенсацію понесених додаткових ви­трат.

Принцип пріоритетності у наданні соціальної допомоги сім'ям з дітьми.

Найбільш незахищеними є сім'ї з дітьми. Саме їм, у першу чергу, потрібна різнобічна підтримка з боку суспільства. Держава зацікавлена у зростанні її населення, у створенні належних умов для виховання підростаючого покоління. Усе це потребує значних матеріальних витрат. Суспільство повністю бере на себе окремі витрати з утримання і виховання дітей (дошкільні, шкільні та позашкільні заклади освіти, охо­рона здоров'я дітей та ін.) або частково компенсує витрати на утримання і виховання дітей у домашніх умовах шляхом встановлення різних допомог сім'ям з дітьми за рахунок державних коштів та відповідних допомог за системою соціального страхування. Останнім часом увага держави до проблем сім'ї з дітьми посилилася.

Принцип стимулювання до подолання життєвих труд­нощів.

Допомога надається на час існування певної обставини, і період її виплати, як правило, зазначений у законі. Це має заохочувати особу до суспільно корисної праці, подолання складних життєвих обставин самостійно. Розмір і термін виплати допомоги мають спонукати людину до пошуку роботи, додаткових джерел до існування, подолання причини непра­цездатності, ведення здорового способу життя тощо.

Принцип поваги до гідності особи та дотримання прав людини при наданні соціальних послуг.

Він конкретизує загальноправовий принцип поваги до прав людини. Умовою дотримання законності й правопорядку в державі є обов'язок кожного поважати честь і гідність інших людей (статті 3, 21, 28, 32, 48, 68 Конституції України).

Специфіка соціального забезпечення передбачає закріплення в нормативних актах спеціальних прав громадян у цій сфері. До них належить право: 1) на поважне і гуманне ставлення з боку працівників установ соціального обслуговування; 2) вибір установи і форми соціального обслуговування в порядку, що передбачений законом; 3) інформацію про свої права, обов'язки й умови надання соціальних послуг; 4) згоду на соціальне обслуговування; 5) відмову від соціального обслуговування;

6) конфіденційність інформації особистого характеру, що стала відомою працівнику соціальної служби при наданні соціальних послуг; 7) правову допомогу з боку соціальних установ у захисті своїх прав і законних інтересів. Саме на дотримання цих прав зорієнтовані насамперед соціальні працівники. Ці права є настільки важливими, що становлять окремі принципи соціально-обслуговувального права.

Принцип надання соціальних послуг безоплатно або за часткову оплату.

До соціальних послуг належать такі, що надаються повністю чи частково за рахунок коштів соціального страхування, державного бюджету, благодійних внесків. Порядок надання таких послуг регулюється нормами соціально-обслуговувального права. Фізичні особи переважно отримують соціальні послуги безоплатно або, в окремих випадках, за час­ткову оплату. Підставою для отримання соціальних послуг є наявність передбачених законом складних життєвих обставин:

• інвалідність, похилий вік, сирітство, відсутність певного місця проживання тощо. Для надання соціальних послуг і створюються установи соціального обслуговування (будинки-інтернати, школи-інтернати, центри, територіальні центри соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян, відділення соціальної допомоги вдома тощо). Вони

• утримуються, в основному, за рахунок: 1) коштів місцевих бюджетів; 2) інших надходжень, у тому числі у вигляді прибутку від діяльності своїх структурних підрозділів, що надають послуги; 3) осіб, які користуються послугами цих установ або їхніх дітей (батьків); 4) коштів благодійних фондів, пожертвувань окремих громадян, підприємств, установ і організаційта інших джерел. Безоплатність чи часткова оплата наданих соціальних послуг свідчить про їхню доступність для всіх, хто такої допомоги потребує.